Сучасна наука - це простір командної гри. Епоха вчених-одинаків поступово поступається місцем великим колабораціям, де об'єднання зусиль дозволяє проводити масштабні дослідження та глибше аналізувати дані. Проте разом із розвитком колективної праці постає критичне питання: хто саме має право вважатися співавтором статті?

У вітчизняній практиці (видання Категорії Б) та міжнародних базах даних (Index Copernicus, Scopus, Web of Science) підходи до формування списку авторів можуть суттєво відрізнятися. Те, що в одному журналі вважається нормою, в іншому може бути розцінено як порушення академічної доброчесності. Неправильний розподіл ролей або включення до списку «номінальних» учасників створює репутаційні ризики не лише для самих дослідників, а й для наукових установ, які вони представляють.

У цій статті ми розберемося, де проходить межа між реальним науковим внеском та технічною допомогою, скільки співавторів є допустимим для різних типів видань та як правильно визначити ієрархію авторів, щоб публікація працювала на ваш авторитет, а не проти нього.

Співавторство - це форма творчої співпраці двох або більше осіб, результатом якої є єдиний науковий продукт (стаття, монографія, теза). Однак важливо розуміти, що з юридичної та академічної точок зору, співавторство - це не просто факт наявності кількох прізвищ під заголовком. Це, перш за все, спільна відповідальність за зміст, достовірність результатів та новизну дослідження.

Згідно з міжнародними стандартами (зокрема рекомендаціями COPE — Committee on Publication Ethics), наукове співавторство базується на трьох «китах»:

1. Інтелектуальний внесок: кожен автор повинен брати безпосередню участь у розробці ідеї, проведенні експериментів або глибокому аналізі отриманих даних.

2. Творча участь у тексті: написання розділів статті або критичне редагування, яке суттєво змінює інтелектуальне наповнення роботи.

3. Фінальна згода: кожен зі співавторів має ознайомитися з остаточною версією статті та дати письмову (або електронну) згоду на її оприлюднення.

Важливо розрізняти: Технічна допомога (наприклад, лаборант, який просто заповнював таблиці, перекладач або коректор) не є підставою для співавторства. Такі особи зазвичай згадуються в розділі «Подяки» (Acknowledgments).

Форми співавторства

В академічному середовищі виділяють дві основні форми:

• Нероздільне співавторство: коли праця становить собою єдине ціле, і неможливо визначити, який конкретно розділ написав кожен з авторів.

• Роздільне співавторство: коли кожен учасник підготував конкретний розділ чи параграф, що зафіксовано у структурі роботи (це часто практикується в колективних монографіях, але рідше - у статтях).

Для науковця співавторство - це також інструмент міждисциплінарності. Наприклад, коли економіст та IT-фахівець спільно пишуть статтю про цифровізацію ринку, такий тандем значно підвищує шанси на публікацію у виданнях з високим імпакт-фактором.

У науковому світі не існує єдиного закону, який би суворо обмежував кількість авторів. Проте існують традиції галузі та вимоги регуляторів, які безпосередньо впливають на те, як вашу статтю сприймуть у вченій раді або при звітності.

1. Видання Категорії Б (Українські фахові журнали)

В Україні до співавторства ставляться з певною обережністю, особливо в гуманітарних та суспільних науках.

• Оптимальна кількість: 2–3 особи. Це вважається золотим стандартом для більшості наукових видань.

• Допустима межа: до 5 осіб (в окремих випадках). Якщо авторів більше, редакція може попросити письмове обґрунтування внеску кожного (наприклад, стаття є результатом міжвузівського дослідження).

• Особливість для дисертантів: для захисту ступеня доктора філософії (PhD) важливо мати статті, де ви є основним автором. Занадто великі колективи (5+ людей) можуть викликати додаткові запитання у атестаційної комісії щодо вашої реальної частки у роботі.

У фахових виданнях Категорії Б орієнтуються на міжнародні принципи академічної доброчесності (COPE, ICMJE), навіть якщо вони прямо не прописані в вимогах журналу.

Співавтором може бути особа, яка:

• зробила суттєвий інтелектуальний внесок у дослідження;

• брала участь у формуванні концепції, методології або аналізі результатів;

• долучалась до написання або критичного редагування тексту;

• погодила фінальну версію статті та несе відповідальність за її зміст.

2. Міжнародні видання (Index Copernicus та інші)

Журнали, що індексуються в Index Copernicus, зазвичай орієнтуються на європейські стандарти.

• Гнучкість: тут ліміти майже відсутні. На практиці допускається:

  • 1–4 автори — стандартний формат;

  • 5–7 авторів — поширено для прикладних, міждисциплінарних або емпіричних досліджень;

  • 8+ авторів — можливі, але майже завжди вимагають:

    • чіткого обґрунтування;

    • опису внеску кожного автора.

• Комерційний аспект: важливо пам'ятати, що при великій кількості співавторів фінансове навантаження (Article Processing Charge) ділиться на всіх, що робить публікацію доступнішою. Проте Index Copernicus ретельно стежить за географією авторів — міжнародна колаборація (наприклад, вчені з України, Польщі та Казахстану в одній статті) значно підвищує рейтинг самої публікації.

Більшість міжнародних видань (у т.ч. Index Copernicus) орієнтуються на:

• COPE (Committee on Publication Ethics);

• ICMJE Recommendations;

• внутрішні етичні політики журналу.

Співавтором вважається особа, яка:

• зробила суттєвий науковий внесок (ідея, методологія, аналіз);

• брала участь у написанні або критичному редагуванні статті;

• погодила фінальну версію рукопису;

• несе відповідальність за частину або весь зміст статті.

🔍 Для міжнародних журналів це значно важливіше, ніж для українських видань Категорії Б.

Найчастіше редакції вимагають:

• окремий розділ "Author Contributions" або "Authors' Contributions";

• опис ролей кожного автора (conceptualization, methodology, analysis, writing, editing).

3. Індексовані бази Scopus та Web of Science

На відміну від національних та більшості міжнародних видань, журнали Scopus і Web of Science (WoS) дотримуються:

• жорстких міжнародних етичних стандартів;

• чітко прописаних політик щодо авторства;

• вимог COPE, ICMJE, Elsevier Author Guidelines, Springer Nature, Wiley, Taylor & Francis тощо.

Формальних обмежень на кількість авторів немає, але:

• 1–3 автори - типовий формат для гуманітарних і соціальних наук;

• 4–6 авторів - прийнятно для емпіричних, прикладних і міждисциплінарних досліджень;

• 7+ авторів - потребують чіткого обґрунтування внеску кожного;

• 10+ авторів - звично для природничих, медичних і технічних наук (large-scale research).

❗ В гуманітарних науках велика кількість авторів часто викликає додаткові запити редакції.

Для більшості журналів Scopus та WoS розділ Author Contributions є обов'язковим.

Використовується модель CRediT taxonomy, наприклад:

• Conceptualization

• Methodology

• Formal analysis

• Investigation

• Writing – original draft

• Writing – review & editing

🔍 Редакції та рецензенти реально перевіряють логіку розподілу ролей.

Співавторство в сучасній науці - це не лише спосіб розділити навантаження, а й інструмент підвищення якості дослідження. Втім, щоб колективна публікація стала трампліном для кар'єри, а не причиною етичних розглядів, слід дотримуватися балансу між кількістю та якістю.

Незалежно від того, чи плануєте ви публікацію у виданні Категорії Б, чи орієнтуєтеся на Index Copernicus або Scopus, пам'ятайте: кожен учасник у списку має бути готовим публічно захистити результати спільної праці.

Останні статті в блозі